вершник

ве́ршник

Существительное, одушевлённое, мужской род, 2-е склонение (тип склонения 3a по классификации А. А. Зализняка).

Корень: -верш-; суффикс: -ник ^{[Тихонов, 1996]}.

1. устар. всадник ◆ По берегу скакали вершники князя, держа мечи поперёк сёдел. А. В. Иванов, «Сердце Пармы», 2000 г. (цитата из Национального корпуса русского языка, см. Список литературы)

Происходит от ??

• Шверник

ве́рш-ник

Существительное, одушевлённое, мужской род, тип склонения 1a.

Корень: --.

1. всадник ◆ Козацтво чхало і обтрушувалось, коні іржали, і з-за ліска вискочили вершники з чорним прапором, розгорнулися, пропустивши наперед тачанки, «до зброї! по конях! кулемети! махновці!», а тачанки обходили з флангів, четверики коней гризли під собою землю, тачанки підскакували над землею, мов хури демонів, і строчили кулемети. Юрій Яновський, «Вершники» ◆ Як повідомлялося, 6 липня, близько 3:00, на перехресті вулиці Дорошенка та проспекту Свободи вершник на коні зіткнувся з автомобілем ВАЗ 21099.

1. наїзник, верхівець, їздець, верховий, частичн. кавалерист, кіннотник.

Происходит от ??